Нова політична
система України повинна бути найрадикальнішою з усіх на пострадянському
просторі. Україна сьогодні – це чистий аркуш паперу і тепер
вона не повинна прагнути побудувати чиюсь утопію. На сьогоднішній день,
активність та компроміс являються основними ключами від виживання країни та її
майбутнього добробуту.
Одне з основних завдань на сьогодні полягає у формуванні культури
конституціоналізму. Теперішня влада зазнала легітимної кризи. Капітуляція
попередніх влад та їх голосування в переважній кількості щодо прийняття нових
законів призвело до неочікуваного зворотного ефекту феномена "тушки" 2010 року.
Відносини між депутатами та їх виборчими мандатами є нестабільні, беручи до
уваги, що парламентські вибори 2012 року були проведені із недотриманням
мінімальних демократичних стандартів.
І найпершим завданням має бути розуміння того, що політика більше не може бути пов’язана із позицією особистості у ній. Пострадянський рефлекс наслідування сильного духом лідера має катастрофічний вплив на всі регіони країни. Прийшов час кинути виклик Євразійському міфу, який наголошує на те, що ми всі різні. Цей міф вже коштував багатьом людям у Євразії їх життя і свобод.
Україна повинна прийняти абсолютну парламентську систему правління, якою користується більшість країн Європи. Президент повинен бути залишений тільки із правом на вето та з правом на призначення нових виборів. Сильний прем'єр-міністр може перейняти "президентський стиль" ведення політики, як наприклад, Маргарет Тетчер або Тоні Блер, але зверніть увагу на передачу влади від Тетчер у 1990 році. Знана у світі як "залізна леді", в той час коли вона втратила підтримку своєї партії, її політична сила зникла за лічені години. Існує і об’єктивне підтвердження тому, що парламентські системи, які при необхідності враховують більш широкий спектр зацікавлених сторін, мають кращі показники досягнення реформ.
Система функціонування партій також потребує реформи. Україна повинна викрити “віртуальні партії”, які функціонують виключно навколо особистостей і їх бізнес-інтересів і носять певний ідеологічний характер. Маємо працювати і з тими представниками політичних угрупувань, переконання яких, можливо, не повністю узгоджується із нашими переконаннями, адже партія представляє собою коаліцію з різнобічними інтересами.
Мати парламентську систему правління також означає підпорядкування правилам цієї системи. Не має проявитися жодної толерантності щодо «гри на фортепіано на Майдані», насильств в тюрмах, блокування трибуни спікера, або будь-яких інших подібних заходів. Можливо, Верховна Рада має відігравати роль рефері по відношенню до депутат атів, що порушили протокол. В іншому випадку, спокуса зрізати кути буде дуже сильною, і ми досить ясно бачимо цей результат зараз.
Для того щоб
зберегти єдність України, ми маємо замислитися над тим як задіяти усіх і
кожного у політичному процесі. Ось де виникає дилема. Сьогодні є вкрай
необхідно створити нові основні політичні норми на Україні і це безпосередньо
стосується прийняття нової Конституції України. Якщо ми споглянемо на те, яким
чином Янукович вніс дестабілізацію в конституційні структури України в 2010
році, вагомий аргумент підпадає на підтримку нових законів у першу чергу, але
беззаперечно для легітимності таких дій, вся країна має бути задіяна.
І олігархи відіграють тут свою роль . Вони можуть продовжувати грати активну і впливову роль, так само, як,наприклад, республіканці роблять в Америці. Тим не менш, беручи до уваги цілеспрямованість країни вони повинні визнати, що їх найвпливовіший час вже проминув. Це означає, що ЄС має змогу зіграти ключову роль. Михайло Саакашвілі говорив про те, як непередбачувана загроза санкцій стала переломним моментом для багатьох прихильників Януковича. І якщо загроза санкцій від ЕС стосувалася економічних та політичних зловживань в більш поширених випадках до яких часто прибігають олігархи, то в такий спосіб було б можливим зменшити надмірні повноваження бізнес еліт України . Значно ускладнює цю ситуацію роль олігархів, які попри всі негаразди та невдачі попередньої влади не зупинили її підтримку, навіть у той час коли ситуація різко погіршилася. Важко оцінити виняткову впливовість олігархів в політичному житті країни, в подальшому може виявитися і те, що їх впливовість стане неминучою.
Для того, щоб зауважити на всі відмінності регіонів України необхідно багато часу. На сьогодні Україні не вистачає політичної зрілості для федералізму. Проте в питаннях, що стосуються мовних прав, таке втручання може нести логічний характер, що дозволить деяку свободу на місцевому рівні. Наприклад у Франції, мови меншин можна побачити на дорожніх знаках,вони фінансуються за допомогою місцевих муніципалітетів, але національна мова має також бути відображена на дорожніх знаках (і місцевий муніципалітет платить і за це). Це насправді може стати чудовою рисою розвитку місцевої демократії. Відповідальність за святкування історичних подій, будь то 9 травня, або ж день українського повстанського руху, повинні також здійснюватися на місцевому рівні, адже на національному рівні ці питання виявилися занадто розбіжними. Такі емоційні питання більше не повинні бути пропагандистськими запалами або інструменти для політиків впливу в країні.
У відносинах з Росією довіра буде зменшуватися з кожним роком і Україна має захистити себе. В найближчому часі всі переговори на вищому рівні між Україною і Росією мають здійснюватися на терені третьої країни-посередника,а також дотримуватися дипломатичних норм. Ми не маємо допустити перенесення дипломатичних відносин у площину таємних зустрічей та залякувань, як це можна прослідити на прикладі відносин між Януковичем та Путіним. Необхідно докласти багато зусиль для того,щоб відносини між Україною та Росією стали прозорими. Ступінь саботажу зі сторони Росії щодо управління внутрішніми справами України протягом останніх кількох років очевидне. Більше дискусій мають проводитися серед публічного загалу, а також піддаватися детальній критиці.
Україна повинна продовжувати наполегливо працювати, що також підтверджує і те, що насправді, багато з українських установ вже і роблять. Зважаючи на всі події в новій історії України, українці тепер розуміють, що майбутнє залежить від них. ЄС має бути прийнято в якості гаранта європейського майбутнього України, але українці не може повністю покладатися на це об’єднання держав.
Джонатан Хiбберд раніше був відвідуючим професором програми
європейських досліджень в Києво-Могилянській академії і проживав в Україні
протягом шести років. Зараз живе у Варшаві, але продовжує співпрацювати з
науково-дослідницьким інститутом зовнішньої політики Дипломатичної академії
України. Отримав ступінь Магістра Університета Сассекса у
Великобританії. Спеціалізується на українських відносин з ЄС і НАТО.
No comments:
Post a Comment